ПРО ЖИТТЯ
Я народилася у чудовому місті. Причому абсолютно без перебільшень — за однією з легенд назва міста Чуднів походить саме від слова «чудо».Мої батьки звичайні робітники – усе життя вони пропрацювали на Чуднівському спиртовому заводі. У нашій сім’ї було двоє дітей — я та моя старша сестра Люба. Вона зараз живе у столиці, куди поїхала вчитися, коли мені було десять років. Отож я росла цілком самостійною дитиною. У школі навчалася на відмінно. Цікавилася шкільним життям — брала участь у гуртках, була комсомольським організатором, піонервожатою. До нині підтримую добрі стосунки із однокласниками.
Після школи, яку закінчила з відзнакою, я обрала собі сучасну тоді спеціальність — хіміка-технолога. Причому мама хотіла, щоб я обрала професію у харчовій галузі, а батько радив вчитися на медика. Проте я подала документи до Київського інституту легкої промисловості.
Після п’яти років навчання мене направили до Житомира. Почала працювати начальником зміни на заводі «Хімволокно». На той час я була наймолодшим спеціалістом-технологом об’єднання «Союзхімволокно».
Я з теплом згадую свої перші трудові кроки на цьому підприємстві. Хоча жити було важко — жили у гуртожитку, сповна відчували всі труднощі самостійного дорослого життя. Але робота на «Хімволокно» дала мені неоціненний досвід роботи з людьми. На заводі же познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком — Леонідом, який працював слюсарем. Він молодший за мене на п’ять років; одружилися, коли Леонід повернувся з армії. Наразі він очолює підприємство «Житомирпак».
Своєму кар’єрному зростанню завдячую саме своїй міцній родині. Вона у нас дуже велика — маю доньку Олену й сина Андрія, які народилися у 1981 році. Андрій навчався в Інституті міжнародних відносин, зараз працює у холдингу «КрАЗ», а донька живе з нами. Ще один син — Сергій — також завершує Інститут міжнародних відносин.
| Нам є чим пишатись |
|
Ми провели урочисте зібрання, приурочене 20 річниці з дня підняття синьо-жовтого прапору над Житомирською міською радою. 13 червня 1990 року о 23 годині над нашим містом замайорів демократичний український прапор. Ми стали четвертим містом в Україні, яке підняло синьо-жовтий стяг. І я думаю, що ми можемо цим пишатись.
Для нас український прапор над міською радою – це великий крок до розвитку сильної та демократичної держави. У синьо-жовтому стязі поєднані наші віра та сподівання, надія та бажання творити сильну незалежну країну. Історично склалось так, що цей прапор не давався нам легко. У ньому – і сльози матерів, які проводжали на визвольні війні своїх синів, і кров полеглих на наших землях українців. Ми відвойовували свою незалежність багато років. Синьо-жовті прапори вже були в руках козаків, які боронили Україну і покладали своє життя за її свободу. Житомир не стояв осторонь історичних подій. Над нашою міською радою з’явився український прапор як символ нездоланної сильної країни. На щастя, в залі були присутні люди, які власними руками творили незалежність України, які здобували її в нерівному бою.
|
| Архів особистих думок |
